НВК «Гармонія»

 







Класна оцінка

Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія

Пам`ятки

 

Необачні  помилки  батьків – як їх виправити

Психолог із 20-річним стажем та автор книги «100 помилок виховання, яких легко уникнути» Ольга Маховська винесла на широкий загал найпоширеніші помилки у вихованні дітей, яких припускаються майже всі батьки.

 

Хочете знати, якою виросте ваша дитина? Проаналізуйте, як ви її виховуєте.

 

 Помилка № 1. Критика дитини за невдалі спроби та безглузді помилки

Кількість невдалих спроб, вжитих дитиною, – показник її креативності, творчих здібностей. Але в жодному разі не показник слабкості її задатків, як часто вважають батьки. Перешкоджаючи дитячим експериментам, ми придушуємо бажання, здатність пізнавати і винаходити світи, водночас підвищуємо невротизацію дитини, тривожність, заважаємо накопиченню власного досвіду взаємодії зі світом.

Що робити?

Не сваріть дитину за те, що вона забруднила руки або розгубила олівці під час малювання. Вона захоплено працювала, їй ще важко відстежувати ситуацію в цілому. Цілісне сприйняття формується у дітей поступово, їм складно діяти за планом. Але вони пробують! Якщо дитина наполеглива у грі, отже, формується характер людини, яка досягатиме своїх цілей. Нехай ваша дитина пробує малювати, ліпити, грати на піаніно і сопілці, будувати машини з конструктора тощо. Хто не пробує, той не розвивається.

 

 Помилка № 2. Ігнорувати важливість соціальних навичок, приділяючи увагу лише інтелекту

 

Відсутність соціальних навичок, уміння комунікації утримує дітей поруч із батьками. А розвиток інтелекту пов’язаний із меншими ризиками для репутації, ніж набуття соціальних навичок у живому спілкуванні, з незнайомими людьми.

 

Що робити?

Не поспішайте називати дитину невдахою, якщо в неї низькі показники інтелекту. Можливо, з неї буде прекрасний організатор або актор. Не всі професії потребують потужного інтелекту. Якщо син чи донька люблять і вміють спілкуватися, щось організовувати, планувати, комбінувати інтереси інших, їм пряма дорога в менеджери або бізнесмени. Тай загалом будь-якій дитині знадобиться вміння вирішувати завдання соціального плану: спілкуватися, влаштовуватися на роботу, планувати подорож.

 

 Помилка № 3. Не відповідати на запитання дитини, прикриваючись дефіцитом часу.

 

Здебільшого ми не відповідаємо на запитання своїх дітей, коли вони актуальні. Але діти ростуть, і ми вже не цікавимо їх як джерела інформації. Діти перестають запитувати батьків про щось, чекати від них дивовижних новин, щойно зрозуміють, що дорослі до них байдужі. Малята дуже швидко доходять висновку, що їх не люблять. Найбільша дитяча травма – відсторонення.

 

Що робити?

На всі запитання дитини треба відповідати. Якщо запитання для вас несподіване, треба прямо сказати: «Це запитання непросте. Мені треба подумати». Але самі також не забувайте ставити малюкові запитання, стимулюючи його допитливість.

 

 Помилка № 4. Ставитися до дитини стримано, безпристрасно

 

В емоційно голодних дітей не розвиваються механізми емпатії (співпереживання), відносини з людьми схематизовані та знебарвлюються. В атмосфері емоційної холодності дитина вчиться нехтувати своїми й чужими емоціями, придушувати їх.

Що робити?

Не бійтеся хвалити дитину, захоплюватися її досягненнями. Вона повинна відчувати, яке потрібне та важливе те, що вона робить. Розкажіть малюкові історію його появи. Про те, як тато і мама мріяли про нього. Дитині важливо знати, що її дуже чекали. Не забувайте притискати її до себе, вранці питати, як спалося та що снилося? Дитина повинна відчувати, що вам про неї приємно піклуватися. І все, що з нею відбувається, – дуже важливе для дорослих.

 

Помилка № 5. Всі ресурси особистості спрямовувати на розвиток однієї здібності

Ринок вимагає від дорослих різних компетенцій. Щоб вписатися в сучасне життя, треба значно більше умінь і навичок, ніж раніше. Активний розвиток однієї здібності гальмує розвиток інших. Наприклад, якщо весь час школяра зайнятий тільки навчанням, у нього просто забракне сил і часу на ігри, набуття соціальних навичок тощо.

Що робити?

Навіть якщо для підготовки уроків дитині потрібно більше часу, ніж середньому учневі, пам’ятайте, що ні навчання, ні робота не вичерпують усього розмаїття життя. Зі старанних учнів виростають старанні виконавці. Але не виховуйте трудоголіка! Дитині потрібен вільний час. Коли в її розпорядженні кімната, іграшки, папір, олівці, вона починає творити та фантазувати. Заохочуйте творчість, хваліть за вигадки. Із таких дитячих майстерень творчості виростають великі життєві проекти.

 

Помилка № 6. Публічно карати і сварити дитину

Коли ми караємо та сваримо дітей публічно, замість почуття провини за безвідповідальність у них формується почуття сорому перед колективом, групою. Сором – форма залежності від думки інших. Почуття провини пов’язане з формуванням у дитини індивідуальної відповідальності. Діти дорослішають в атмосфері колективного контролю, що спрямований на репресію, придушення “Я”.

Що робити?

Ніколи не кажіть: «А що скажуть інші? Над тобою сміятимуться. Ніхто тебе не любить”. Потрібно самому навчитися і навчити дітей використовувати формальні, незалежні від особистих пристрастей, зрозумілі всім критерії оцінки досягнень. Це допоможе дитині виправити свої помилки і самому проконтролювати результат.

 

Любіть свою дитину та будьте з нею щирими – і ви станете найкращими батьками!

 

 

 

 

 

 

 

 

Д   Е   С   Я   Т   Ь

ЗАПОВІДЕЙ    БАТЬКІВСТВА

для гармонійного розвитку дитини

 

·         Любіть свою дитину ! 

·         Радійте своїй дитині !

·         Поважайте і розумійте потреби своєї дитини !

·         Створіть умови для комфортного розвитку й активності !

·         Розвивайте свою дитину !  Приділяйте  їй стільки часу, скільки необхідно для  розвитку.

·          Допомагайте в пошуку шляхів і способів у подоланні труднощів та проблем.

·        Не дозволяйте ображати та принижувати свою дитину.

·         Залучайте та заохочуйте до фізичної роботи.

·         Вірте в свої сили та сили своєї дитини.

·         Будьте терплячими з дитиною, поважайте  допитливість.

 

Памятайте:  успіх виховання залежить від мудрого поєднання

любові до дитини з вимогливістю до неї !

ПАМЯТКА ДЛЯ  БАТЬКІВ,

 які мають дітей з вадами мовлення

 

-          демонструйте спокійну поведінку;

-          завжди розмовляйте з дитиною чіткою правильною  мовою;

-          не обговорюйте виховний процес в присутності дитини;

-          будуйте стосунки з дитиною на взаєморозумінні і взаємодопомозі;

-          не сваріть дитину за неправильно вимовлене слово;

-          організовуйте чіткий режим дня та занять;

-          підтримуйте тісний зв’язок з логопедом, психологом, учителем;

-          виконуйте всі інструкції, поради, які надає спеціаліст вашій дитині;

-          використовуйте систему заохочень, підтримки

   і винагород;

-          проводьте всією родиною якомога більше часу;

-          перетворюйте заняття в гру;

-          заохочуйте дитину до спілкування

    з однолітками;

-          знайдіть шляхи і методи для допомоги своїй дитині.

 

 

 Пам’ятайте, що позитивні зміни залежать тільки від вас, ваших зусиль, терпіння та бажання !

СТАТТЯ 150. ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКІВ ЩОДО ВИХОВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ДИТИНИ

1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
4. Батьки зобов'язані поважати дитину.
5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Повірте у свою дитину

   Насамперед, повірте в унікальність та неповторність своєї дитини. Вона не є точною копією вас самих. Тож не варто вимагати від сина чи доньки реалізації вашої життєвої програми та осягнення ваших цілей. Надайте дитині право прожити своє життя так, як прагне саме вона.

    Приймайте дитину такою, якою вона є: З усіма недоліками, слабостями й достоїнствами. Спирайтеся на сильні сторони її особистості.

    Не соромтеся демонструвати дитині свою любов. Нехай вона зрозуміє, що ви любитимете її за будь-яких обставин.

    Не бійтеся "залюбити" малюка: беріть його на коліна, дивіться в очі, обнімайте і цілуйте дитину (звичайно, якщо вона сама того бажає). Проте пильнуйте, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволе­ність та бездоглядність. Установіть чіткі межі й заборони (бажано, щоб їх було небагато) і суворо дотримуйтеся їх. Але в цих межах дайте дитині можливість діяти вільно.

    Частіше використовуйте ласку як засіб виховного впливу та заохочення, ніж покарання та осуд.

 

 

Покарання: "за" і "проти"

 

    Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити.

    Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров'ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти.

 

 Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам'ятка

 

·     Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров'я дитини.

·    Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.

·    Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.

·    Не нагадуйте дитині про її "старі гріхи". Не заважайте їй "починати життя спочатку". Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!

·   Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності.

    Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу.

    Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. "Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю "мудрість" далі, передаючи її з покоління в покоління!" — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки.

    "Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп'яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути". Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: "Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь". Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: "Жодного насильства!"

    Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?

    Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.

 

5 шляхів до серця дитини

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гipше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мов

 

 

Чи вмієте ви говорити на мові любові?

 

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю «мову», дитина краще зрозуміє їx.

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.

Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

 

Впевненість у любові оточуючих.

 

Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього - як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

 

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов - це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як  вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.

 

Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

 

 

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

1. Перед нами діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

4. Якщо ми виконуємо свої  батьківські обов'язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.

6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: «скільки не намагайся - вимоги надто високі». А в результаті - невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.

7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.

 

Найголовніше - ЛЮБИТИ!

 

 

Перші роки. Для немовляти молоко i ніжність - синоніми. Воно не розрізняють такі речі, як їжа та любов. Без їжі дитина не виживе, i без любові також. Якщо дитина не знає прихильності, вона помирає емоційно, вона не здатна жити повноцінним життям. Майже усі дослідження доводять, що емоційний фундамент закладається протягом перших півтора років. Особливо вагому роль тут відіграють взаємини дитини з матір'ю. Їжа, яка забезпечує майбутнє емоційне здоров'я, це:

• дотик;

• ласкаві слова;

• ніжна опіка.

Та дитина росте. Вчиться ходити, говорити, вона все більше усвідомлює себе як особистість. Вона відокремлює себе від інших - є вона, є інші. Вона, як i раніше, залежить від матері, але тепер розуміє, що вона i мама - це не одне й теж саме.

 

Дитина стає старшою i тепер може любити більш активно. Тепер вона не просто отримує любов, вона може на неї відповісти! Дитина ще не готова до самовіддачі. Вона по-дитячому егоїстична. Але протягом наступних років її здатність виражати любов зросте. I якщо дитина, як i раніше, відчуває любов старших, все частіше вона буде ділитися своєю.

 

 

Підлітковий вік. Перехідний вік сам по собі не загрозливий, але дитина, яка вступає в нього без впевненості у любові оточуючих, особливо вразлива. Вона не готова зустрітися з такою кількістю проблем. Діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов «по бартеру» - в обмін на щось. Вони дорослішають, стають підлітками, в ідеалі оволодіваючи до того часу мистецтвом маніпулювання батьками. Доки такій дитині догоджають, вона мила й привітна, любить батьків, але як тільки щось не по її норову, вона перестає любити їх. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі. Погодьтеся - це порочне коло, у результаті якого підліток стає озлобленим i розчарованим.

Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:

1)   дотик;

2)   слова заохочення;

3)   час;

4)   подарунки;

5)   допомога.

 

Якщо в сім’ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам'ятати, що до п'яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.

 

Дотик - один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

 

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені було б приємно, коли ти...». Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

 

Час - це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом - значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.

 

Подарунок - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтеся підкупити її - хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов'язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’ячка, горішок тощо. Головне - придумати, як його подарувати.

 

Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків - почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує.

Допомагати дітям - не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.

(фрагмент з одноіменної книги Гері Чепмена та Росса Кемпбела)

 

 

 

ЯКЩО ВАША ДИТИНА - ХУЛІГАН

 

 

         Словами не можна описати, як це боляче, коли твоя дитина приходить зі школи вся в сльозах, але не менш важко, коли дити­на весела і щебече, як пташка, а ось учитель щоразу робить їй зауваження, і ці зауваження здебільшого справедливі.

 

         «Бився, крутився на уроці, грубо розмовляв зі старшим» — нікому не хочеться почути таке про свою дитину. Проте що роби­ти, якщо ви все ж таки почули?

 

         Перш за все — не зневірятися і не ставити на собі й на дити­ні тавро «невдаха». «Шкільні хулігани» — це нерідко діти, які відзначаються сильними емоціями, хорошою уявою, активною життєвою позицією, твердою волею. Вони можуть багато чого досягнути в житті, якщо тільки навчаться використовувати свою енергію з мирними намірами. При цьому також часто це — діти із заниженою самооцінкою, тому що вони постійно чують докори і погрози, а кожна невміла спроба вирватися із замкненого кола загального несхвалення тільки додає їм неприємностей. Цим дітям як повітря необхідні любов і дієва допомога.

 

        Що ж ви можете зробити?

 

 

Поговорити з дитиною про її почуття. Як правило, якщо ви після чергової «пригоди» запитаєте у дитини: «Як же це відбулося? Чому ти так учинив?» — ви не почуєте нічого виразного у від­повідь. Просто для дитини все відбулося дуже швидко. Вона почала діяти, не усвідомивши до кінця, що відбувається. Тому вам потрібно повернутися до цього моменту і допомогти дити­ні усвідомити ті емоції, які штовхнули її на поганий вчинок: «Ти, напевно, дуже розсердився», «Ти злякалася і не знала, як повестися», «Тобі було дуже нудно і хотілося якось себе роз­важити». Дайте дитині висловитися, хай розповість про те, що вона пережила. Наприклад, якщо семирічна дівчинка схопила на уроці зошит сусідки по парті та розірвала його на шматки, спершу повірте їй, коли вона розповідає, як сусідка її дражни­ла. Цілком імовірно, що так і було, а ваша довіра та підтримка потрібні дитині, щоб самій засудити свою поведінку.

 

Розставити межі. «Ти маєш право злитися, якщо тебе драж­нять. Але рвати чужий зошит — дуже безглуздо. Якщо твоя сусідка ніяк не бажала дати тобі спокій, ти мала підняти руку і попросити вчительку вас розсадити».

 

Поговорити з дитиною про почуття інших. Можливо, ця дівчин­ка теж чимось засмучена. Коли людина засмучена, вона часто завдає неприємності іншим. Це дуже погано, але не всі люди можуть помітити це й зупинитися. Швидше за все, для вашої дитини почуття інших людей — це «терра інкогніта». У віці 6—9 років багато дітей ще не «виросли» з природного дитячого егоцентризму. Проте якщо ви демонструєте дитині приклад того, як можна розуміти причини вчинків інших людей і про­щати їх, ви допомагаєте їй дорослішати.

 

Допомогти дитині розумітися зі скривдженим і вибачитись, а також захистити свої права.«Пробач мене, що я порвала твій зошит. Ось тобі новий. Але й ти, будь ласка, не дражни мене більше. Я не хочу, щоб ми весь час сварилися».

 

Стежити за шкільними успіхами дитини. Замкнене коло: «дві­єчник — хуліган» — найгірше, що може трапитися з дитиною в початковій школі. Наслідки цього ви й дитина можете потім розплутувати все життя.

 

Схвалювати дружбу дитини з однокласниками.

 

Контролювати поведінку дитини, коли ви разом (домовтеся про умовний знак, який ви можете подати дитині, якщо відчуєте, що вона чинить погано).

 

Звертати увагу дитини на наслідки її вчинків«Бачиш, коли ти не можеш себе стримати, ти кривдиш своїх друзів. Так ти ризикуєш зовсім втратити їх». Якщо дитина відповість: «Ну й гаразд! Не дуже й хотілося!», спокійно заперечте: «Неправда. У тобі зараз говорить образа. Я бачу, як тобі подобається грати з Іванком. Просто ти боїшся його втратити. Але ти можеш вибачитися і виправити становище».

 

Дати дитині хороший приклад. Розповідайте їй про те, як ви з успіхом виходили з важких ситуацій. «Знаєш, сьогодні в авто­бусі одна жінка на мене накричала. їй здавалося, що я невдало стою і займаю забагато місця. А я їй відповіла: «„А уявіть, що я — дитячий хірург та їду в лікарню, щоб робити операцію. Як ви вважаєте, чи варто на мене кричати або можна ввічливо попросити посунутися?" І вона просто не знала, що сказати».

 

Помічати і підтримувати успіхи дитини в здобутті самоконтролю, навіть якщо ці успіхи незначні. «Ти, здається, дійсно розсер­дився на того хлопчика. Але ти не почав битися, ламати речі, штовхати собаку. Молодець. Звичайно, не слід було й лаятися. Але всьому свій час. Коли ти трохи ще подорослішаєш, ти навчишся висловлювати свій гнів увічливими словами, і тоді твій кривдник все-таки прислухається до тебе»

 

Помічати й заохочувати будь-які успіхи дитинищоб підтриму­вати її самооцінку на високому рівні.

 

Проводити багато часу з дитиноюдемонструвати їй свою любов ласкою, спілкуванням, емоційною підтримкою. Дуже часто агресія — це наслідок відчуття самотності та безвиході. Виявляючи агресію, дитина намагається привернути увагу батьків, нехай навіть негативну.

 

Звертатися по допомогу до фахівців, якщо самі перебуваєте у важкій ситуації. Наприклад, дитина важко переживає розлу­чення батьків, тому її поведінка стрімко погіршується. Мама переживає сильне почуття провини, тому що «позбавила дитину батька», одночасно зростає її роздратування, їй зда­ється, що дитина поводиться так «навмисне», щоб «покарати її». При цьому в глибині душі вона почувається зневіреною та безпорадною і хоче, щоб від неї «нарешті всі відчепилися». Зазвичай, в такому стані вона мало чим зможе допомогти своєму синові — вона сама потребує допомоги.

 

 ЧИМ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ БАТЬКИ СВОЄМУ ШКОЛЯРЕВІ?

 

 

• Знайти школу і першого вчителя для якого важливі самі діти, а не тільки шкільна програма. Хороший учитель розуміє, як дати флегматичній дитині трохи більше часу, що краще дати надто активній дитині порухатися, ніж змушувати її сидіти смирно і яке дати завдання обдарованій і швидкій, щоб вона не нудьгувала і не відволікала інших. Якщо вам говорять: їх майже сорок чоловік, а я одна ( тому їхнє головне завдання — мене слухатися), замисліться. Талановитий учитель усвідомлює просту істину: діти різні і, як мінімум, з цим так чи інакше доведеться мати справу, а як максимум – це чудово. Якщо ви віддаєте дитину до школи в 6 років, зверніть увагу на режим дня, чи є в цій школі можливість для денного сну (відпочинку), чи знаходяться молодші класи в окремому крилі. Урок у шестиліток повинен тривати 30—35 хвилин, а не 45, адже вони набагато швидше стомлюються.

 

• Рука готова до письма тільки в 7 років через фізіологічні особливості розвитку. Замість критики за криві букви першокласники гостро потребують похвали і підтримки. Як зміцнити руку? Більше ліпити з пластиліну, тіста, глини.
• Примус — ворог навчання. Цікаве запам'ятовується легко і надовго.
• Дуже важливо батькам (бабусям, дідусям).і самим дітям усвідомити, що двійка — це прикро, але не смертельно. Шкільні оцінки дуже часто оцінюють не нас самих і навіть не наші знання, а нашу здатність показувати вузький спектр знань у навчальній ситуації. По суті — наше вміння відповідати на запити освітньої системи. Кожен із вас знає не одну історію про те, як трієчники і двієчники вашого класу ставали успішними і відомими людьми у своїй професії. Отож двійка говорить про те, що дитині важко сприймати щось зі шкільних вимог. І найкраще, якщо вдасться розібратися, що ж саме дитині дається важко і допомогти їй у цьому.
• Навчитися помилятися. Дозволяти помилятися дитині, щоб у неї не виникало відчуття її тотальної "поганості". Для цього батькам непогано б самим уміти визнавати свої помилки. Це вдається, якщо ми знаємо, що наші помилки — не ми самі, що помилка — це наша невдала дія чи рішення. Але кожен із нас при цьому може залишатися таким, яким він є — достатньо хорошим, яким створила природа. Природа не народжує лиходіїв і негідників, вони стають такими, бо колись вони самі і багато хто навколо почали вважати їх саме лиходіями і негідниками. Помилка, невдача, провал — лише маленька частина життя людини. Але не вона сама.
• Бути на боці дитини. Бути на боці дитини — не значить заохочувати її витівки чи потурати її грубості. Це запитати себе: "Що відбулося? Як це сталося саме з нею? Що не так у її шкільному чи внутрішньому житті? Як допомогти їй уникнути нових неприємностей і конфліктів?" 
Коли батьки сліпо вірять скаргам на своє чадо, не вдаючись у подробиці ("він змусив мене червоніти!"), дитина відчуває самотність, беззахисність, почувається зрадженою найближчими людьми.